Як ми з цим боремося? У наш час самогубства посіли четверте місце в переліку причин смерті. Щорічно понад півмільйона осіб на планеті самовільно закінчують життя. А наша держава належить до так званої топ-десятки країн з найвищим рівнем самогубств у світі – 22 українці із кожних 100 тисяч власноручно йдуть з життя. Тож 10 вересня було введено Всесвітнім днем запобігання суїцидів. Саме з цього приводу ми вирішили поспілкуватися із лікарем-психіатром Дубенського наркодиспансеру Сергієм Лозонюком.
- Кожного місяця ми маємо 1-2 суїцидальні спроби, – розповідає Сергій Модестович. – Та це лише ті випадки, що потрапляють до нас – реально їх раз в десять більше, просто найчастіше таких людей доводиться рятувати в реанімації. І кожна десята з цих спроб самогубства є успішною, тобто завершується смертю.
- Що спонукає людей накласти на себе руки?
- Люди, що здійснюють суїцид, зазвичай страждають від сильного душевного болю і перебувають у стані стресу, відчувають неможливість впоратися зі своїми проблемами. Взагалі, є чотири види-причини самогубств: психічний розлад (бажання покінчити з собою виникає під час депресії, стресу), алкоголізм (часто йдуть з життя у стані сп’яніння), невротичні суїциди (переважно демонстративні) та психотичні (сюди часто домішується психічна хвороба, наприклад, шизофренія).
- У якому віці найчастіше покінчують життя самогубством?
- Вікові рамки суїциду постійно змінюються. Це залежить від соціальних обставин. Трапляються самогубства і у дітей-підлітків, які є дуже чутливими до стресових моментів і в них є певне нерозуміння реальності життя. Але ця група не є найчисельнішою – найбільше самогубств скоюється у віці 25-44 роки.
- Є якісь групи ризику?
- Звісно, і сюди, в першу чергу, відносяться жителі села, як найбільш соціально незахищені, а також військовослужбовці, робітників МВС та лікарі –люди з виснажливим характером трудової діяльності, яка супроводжується синдромом хронічної втоми, певною соціальною незахищеністю і високим рівнем алкоголізації. Крім того, високий рівень суїцидального ризику мають студенти та учні коледжів і старших класів школи. Та у нашому диспансері немає дитячого відділення, тому останні 10 років діти до нас не потрапляють діти. Хоча іноді нас викликають на психоконсультацію в лікарню. Що ж до дітей багатих дубенчан, то їх в основному відвозять на Рівне, Київ, щоб тут не світитися.
- А як на рахунок незавершених спроб суїциду?
- Це називається парасуїцидом. І щодо цього явища у психології є так званий ефект незавершеної дії: коли людина почала щось робити, та не довела це до кінця, у неї вибудовується стереотип суїцидальної поведінки. Саме тому є випадки повторення спроб самогубств. Крім того, якщо людина покінчила з собою, то кількість суїцидів серед її родичів зростає приблизно в 10 раз. Тут вже руйнується певний протисуїцидальний бар’єр у сім’ї (релігійний, психологічний).
- Сергію Модестовичу, як найчастіше люди накладають на себе руки?
- Найпоширенішими способами самогубства є повішання, порізи вен, падіння з висоти та потрапляння під транспорт. Для жінок найчастіше характерним є медикаментозне отруєння. Використання ж більш життєнебезпечних способів самогубств (повішення, падіння з висоти, вогнепальні поранення, отруйні речовини) практикується в основному серед чоловіків та старших людей – це свідчить про серйозність їх намірів.
- І як у нас ведеться боротьба проти скоєння суїцидів?
- Якщо по-правді, то в Україні досі не прийнято закони про якісне надання допомоги хворим з суїцидальними проявами. І ми сьогодні не можемо лікувати людей, які зробили спробу самогубства, без їхньої згоди. А таких, що погоджуються на обстеження, дуже мало. Тож ми ведемо профілактику в основному серед психічно хворих, у яких є схильність до самогубств. Сюди входить лікування депресії, шизофренії, а також проводимо психотерапію з роз’яснення суїцидальної поведінки.
От, наприклад, зараз у нас на стаціонарі перебуває 23-річний чоловік, який сам прийшов лікуватися від шизофренії. За останній місяць у нього було кілька суїцидальних спроб. Наміру покінчити з життям, як такого, не було – лише нав’язливі думки щось із собою зробити. Він із ними боровся, та іноді, у стані алкогольного сп’яніння, піддавався цим думкам. Тож ми його лікуємо від шизофренії та проводимо протисуїцидальну психокорекцію.
- У великих містах України працює суїцидологічна служба. У нас вона є?
- Ні, на Дубенщині служба суїцидології як та не відпрацьована, хоч є дуже потрібною. Але сьогодні для нас це не є можливим, бо ж потребує величезних затрат.
З однієї сторони вірно – грошей на традиційну медицину зачасту не вистачає. А з іншої – чи буде ця служба коштувати дорожче, ніж загублені людські життя?..

Олена ЦУНДРА, Замок