Буквально кілька днів тому наші спортсмени привезли з XXIX Олімпійских ігор у Пекіні 27 медалей (7 золотих, 5 срібних та 15 бронзових). За 17 років незалежності це є найкращий результат України за всю історію її виступів на літніх Олімпіадах – як не як, а 11-те місце у неофіційному командному заліку. І це серед 204-х країн.
Саме там, серед 11 028 атлетів-учасників, був і наш земляк, дубенчанин Петро Крук. Тож у нього ми і розпитали про самі змагання, та й про особливості перебування у Китаї.
- Ми вилетіли з України 4 серпня, і вже 5-го прибули в Пекін, – розповідає Петро. – З України було понад 200 чоловік, з яких шестеро веслувальників. В аеропорту нас зустріли і відвезли у спеціально побудоване олімпійське містечко.
Там кожну країну-учасницю поселяли у 6-поверховому будинку. Умови були не супер-люкс, але досить хорошими для проживання. Годували там також добре: столова одна для всіх – розміром з футбольне поле. Хоч української кухні не було, в основному європейська й азіатська, та вибрати було з чого. Пробував навіть суші – не дуже сподобалося. А взагалі, проживання, харчування, перевезення – це все було оплачено. Навіть у міському транспорті їздили безкоштовно. Кожен спортсмен мав бейджики – аутсвайси, – які й служили для нас пропуском і пільгами. Також нам видали форму – парадну (коштує, до речі, 1500 євро) і спортивну.
- Мали певний розпорядок дня?
Звісно, підйом був о 7-8-й ранку, не пізніше. Спати лягали також рано, бо ж потрібно бути у формі. І кожного дня мали тренування по дві години. Правда, лише раз на день, тому що каналу, де плавали, добиралися автобусом годину.
- Акліматизуватися було важко?
- Ну, як сказати?.. Різниця у часі між Україною та Китаєм – 5 годин. Та й до китайського клімату звикав десь з тиждень – було дуже парко, а температура трималася на позначці +33 - +35 градусів. Тож скрізь стояли кондиціонери – в приміщеннях (та й в автобусах) температура була не більше 18-ти. Тому ми, хоч і ходили по вулиці в шортах і майках, носили з собою светри з капюшонами. У кімнатах же кондиціонери вимикали.
- Петре, а як пройшли самі змагання?
- Взагалі, в Олімпіаді брали участь найсильніші спортсмени світу. Тож конкуренція була досить жорсткою. Пливли по каналу, довжиною 2 км та шириною 300-400 м, який був розрахований на 9 доріжок. Попередні запливи відбулися 18 серпня – там ми вперше показали себе на своїх 1000 метрах. І вже 20-го – півфінал. Там, на жаль, серед 8-ми човнів, які були у нашому запливі, ми прийшли 5-ми. Справа в тому, що мій напарник Руслан Джалілов застудився. А каное-двійка – це такий вид спорту, де спортсмени мають йти в лад, для чого обоє повинні бути у вищій спортивній формі. Якщо ж в когось одного хоч щось не так – команда йде в різнобій…
- Розчарування було великим?
- Ні, розчарування не було. Була злість на себе, за те, що не зміг показати кращих результатів. Але ж то спорт, а спорт без поразок не буває. Вже після виступу поїхав подивився Пекін, відвідав Велику китайську стіну. Саме вона мене й найбільше вразила – така велична, просто дух захоплює! Крім того, нам виділяли добові – 400 доларів на 20 днів. Їх, якщо чесно, не дуже то й вистачило, бо ж я купував додому сувеніри та подарунки. А там все дуже дорого. Та й китайці туристів так дурять! Наприклад, чашка, в нас коштує 10 грн., в Китаї для китайців – 3 грн., а для туристів – цілих 50 доларів. Тут вже з ними потрібно торгуватися. Та я купував більше сувенірів з олімпійською символікою, які мають однакову ціну для всіх, – посміхається Петро.
- А мовних проблем не було?
- Були, – зітхає спортсмен. – Взагалі, на змаганнях такого типу ми, в основному, спілкуємося англійською. А китайці її практично не знають. Був випадок, коли я довго й нудно пояснював таксисту, куди потрібно їхати. Та він мене так і не зрозумів, поки не прийшов перекладач.
- Знайшов нових друзів? О, а які там дівчата?
- Ну, нові друзі з’являються чи не після кожних таких змагань. Товаришували ми в основному зі слов’янами – білорусами, росіянами, латишами. Також їздив у клуб, де збиралися всі спортсмени-олімпійці. Але я туди один раз прийшов, подивився – і пішов назад. Що ж до дівчат, то є красиві китаянки, та все-таки наші, українки – найгарніші, найрідніші, – посміхається хлопець.
- Ну і що ж плануєш робити далі?
- Насамперед хочу відпочити. Ще на початку минулої зими я травмував плече, то досі болить – потрібно підлікувати. І вже наступної весни планую їхати на чемпіонат світу. А зараз мене чекають дві сесії, я ж ще й студент – вчуся на юридичному факультеті Рівненської філії Київського університету права. Так що, не сумую.
Ну що ж, нам залишається побажати Петрові подальших успіхів та перемог. Бо це ж саме через нього ім’я нашого міста пролунало на цьогорічній Олімпіаді. Хто зна, може з наступної Олімпіади у 2012 році в Лондоні саме він Петро Крук привезе Україні золото.

Олена ЦУНДРА, Замок